Запали свою зірку!

Мета: розвивати в дітях загальнолюдські чесноти, вчити дітей сприймати ситуації, аналізувати їх, вчити жити за законами Краси і Добра.

Учень:                        Послухайте,

                                   Адже якщо зорі запалюють,

                                   Значить, це комусь потрібно!

                                   Значить, хтось хоче, щоб вони були,

                                   Значить, хтось називає ці плівочки – перлинами!

                                   І задихаючись в полуденній пилюці,

                                   Вривається до Бога!

                                   Боїться, що запізнився, плаче,

                                   Цілує його жилаву руку.

                                   Благає, щоб обов’язково була зірка.

                                   Присягається, що не переживе цієї безвісної муки!

                                   Питає: « Адже тобі нічого не страшно, так?»

                                   Послухайте,

                                   Адже якщо зорі запалюють,

                                   Значить, це комусь потрібно!

                                   Значить, це необхідно,

                                   Щоб кожного вечора над дахами

                                   Загорялась хоч одна зірка.

                                   Маленька зірка!

Учитель: Чому люди тягнуться до зірок?

                        Чому в наших піснях

                        Герой – це сокіл?

                        Чому все чудове,

                        Що вона створила,

                        Людина, помовчавши,

                        Називає Високим     ?

                                               Ріки напоюють поля.

                                               Міста над рікою –

                                               В світанку,

                                               І у Всесвіт летить Земля

                                               Назустріч блакитному ранку.

                        Нелегко прокласти шляхи

                        До вчорашніх туманних зірок,

                        Але важче на Землі знайти

                        Шлях,

                        Що в серці пустив росток,

                        Що рікою пройшов по Землі,

                        Що навіки зв’язав міста,

                        Що променем сяяв в імлі,

                        Освітлюючи наші літа.

                                               Нелегко,

                                               Все ж повинен знайти        

                                               Шлях,

                                               Що в серці до зір

                                               Доніс,

                                               Шлях земний, яким треба пройти,

                                               До сьогоднішніх сяючих зір.

Учитель: Що таке зорі? Вогники? Або дірочки? Або блискучі шляпки цвяшків? І що вони означають? Ще в прадавні часи склали люди різні казки про зорі. В одній розповідається, як богиня Гера із заздрощів перетворила красуню Калісто  у потворну ведмедицю. Зевс пожалів Калісто, втягнув на небо і зробив її чарівним сузір’ям – Великою Ведмедицею.

Зорі … Одні палають на небі яскравіше, інші тьмяніше?.. Чому?

На це запитання ми спробуємо дати відповідь, прослухавши пісню Ігоря Талькова

«Звезда».

                                   ( лунає пісня «Звезда»)

Учитель: Чому зірка, яка так яскраво світила спочатку, з роками почала згасати?

 Відповіді учнів: -  вона не хотіла палати для інших;

вона мала холодне світло, яке нікого не гріло;

вона стала егоїсткою;

вона захворіла « зоряною» хворобою.

Звучить космічна музика

Учитель:Якби зорі можна було б бачити тільки з однієї точки земної кулі, то всі люди переселилися б саме туди.

Таємниче небо завжди вабило людину, будило її думку, мрію, уяву. Існує легенда: коли народжується  людина, на небі спалахує її зірка. Вона живе доки, поки живе на Землі людина. Зірка палає яскравіше, якщо людина творить добро, і згасає, якщо вона спричиняє комусь біль, робить зло.

Зараз я хочу ознайомити вас з байкою « Поросятко й зорі»

Учень:                        Поросятко вздріло зорі

                                   У кориті, у воді.

                                   Захотіло всіх їх випить

                                   І шукало їх на дні.   

                                                           Носом тикалось у воду,

                                                           Копитом шукало там.

                                                           Аж поки перевернуло,

                                                           Розлило. Скупався й сам.

                                   І зірок не стало видно,

                                   Лиш калюжа на полу.

                                   А вгорі сміявся Місяць

                                   Щиро, довго, досхочу.

                                                                       Поросятко – погляд в небо:

                                                                       А воно усе в зірках.

                                                                       - Ось де зорі! Їх дістану.

                                                                       Піднімуся на ногах.

                                   На приступах воно лізе,

                                   На корито, ще й на бочку.

                                   А вона перевернулась

                                   І збудила шумом квочку.

                                                                       Рилом в небо все тягнувся,

                                                                       Хрюкав голосно у дворі.

                                                                       І упав в своє ж корито,

                                                                       Не дістав таки зорі. 

                                   Байка ця мораль ту має,

                                   Що і люди діють так:

                                   На полу шукають зорі,

                                   А потрібно – на літак.

                                                                       До зірок самим злетіти,

                                                                       Ще й утриматись би там.

                                                                       На землі зірок немає,

                                                                       В небі просторо зіркам!

Учитель: Ми  завжди прагнемо до зірки, яка палає там, вдалині…

У Рея Бредбері є оповідання « Посмішка».

            Майбутнє… Міста – руїни, дороги побиті снарядами – неначе пилка, вгору – вниз, поле вночі світиться, радіоактивне… На людях брудний із грубої мішковини одяг. Вони не знають, який іде рік… 2061- й, а може 3000 – й або 5000 –й.

Злидні, голод. В думках тільки ненависть, ненависть до свого минулого. Влада влаштовує людям свята: день книги – рвали й палили книги на майдані, було весело, всі сміялись; день науки – притягли до міста останній автомобіль, потягли жеребкування,  « найщасливішим» по разу дозволялось бехнути машину ломом!

            Сьогодні теж свято. На центральному майдані виставили картину. На картину дозволялось кожному плюнути один раз. Люди вишикувались в чергу і плювали, плювали, плювали…

Підійшла черга Тома. Хлопчик завмер перед картиною, у нього пересохло в горлі. «Але, - повільно вимовив Том, - вона ж красива!». Жінка на картині посміхалась таємничо – сумно. І Том, відповідаючи на її погляд, відчув, як колотиться його серце, а у вухах ніби звучала музика. Він не плюнув…

І тут дозволили натовпу знищити картину. Зграя кинулась до картини і понесла з собою Тома. Люди рвали, топтали, жували полотно, ламали раму. Хлопчик схопив клаптик полотна і заховав під куртку.

            Картину знищено. Натовп розійшовся. Навкруги стало тихо. Світ заснув. Не зміг заснути тільки маленький хлопчик на ім’я  Том. Він  тихенько розтиснув пальці, розгладив шматок зафарбованого полотна і тихенько повторював про себе знову і знову: «Посмішка, чарівна посмішка.»

            Так, чарівна посмішка, що зберегла його людиною у озвірілому натовпі, та посмішка, що так необхідна людям.

І ви зараз побачите посмішку, що лежала у долонні Тома. Посмішку жінки, яка вже більше чотирьох віків хвилює людство таємницею, яку ще ніхто не відгадав.

            Ви бачите репродукцію картини великого італійського художника ХVI століття Леонардо да Вінчі, яка називається « Джоконда». А зображено на ній жінку на ім’я  Мона  Ліза.

Вдивіться в це обличчя… З вами говорить Вічність і Краса.

                        (Тихо лунає музика, але недовго)

Учитель: Нам так потрібна краса, щоб дотягнутися до зірок. Потрібна, але така, що не тільки прикрашає життя людини, а робить кращою саму людину.

Мабуть, ви чули фразу: « Краса врятує світ». Але краса повинна бути усвідомлена.

                                   Я спіймала метелика – і він помер.

                                   Я зірвала квітку – і вона зів’яла.

                                   І тоді я зрозуміла, що до краси

                                   Треба ставитись обережно.

                                   Треба вміти цінувати красу.

А ви усвідомлюєте красу?  Ви – кому сьогодні 13, 14. Ви – хто твердо вірить , що ви вже дорослі, мудрі, самостійні, які все знають, все вміють!

Ви – для кого світ відчинено з чотирьох боків, а вітри в ньому віють молоді й різкі, пропахлі бензином і все – таки лісом, димом заводів і все – таки свіжою травою, канцерогенами і все – таки квітами…Ви – кому входити в цей світ і брати його в свої руки.

Нам, старшим, дорослим, вашим батькам, - зовсім небайдуже, якими будуть  - руки, які візьмуть світ.

            Сильними – безперечно.

            Впевненими – обов’язково.

            Умілими – інакше не повинно  бути.

            Чистими – так, так, так! Довічне бажання батьків: хай діти стануть кращими за нас, хай підуть далі, зрозуміють точніше, зроблять більше! Хай не повторять тих помилок, що зробили ми, і своїх поменше допустять, добре, якби так!

А ще дуже хочеться, щоб ви були добрими. Сказано класиком: «Краса врятує світ». Дозволю собі додати: його не врятувати без доброти, без милосердя. Дуже багато зла  - і ми в тому винні. Знає він, тендітний наш світ, дуже багато лиха пережили ми за минулі довгі століття. І погано, коли горе озлоблює людей, заставляє забути, що вони – люди! Дуже хочеться, щоб ви пам’ятали про це!

Учень:                                               «Маленька Людина»

            Ось уже кілька годин вона даремно вешталась  по автовокзалу, шукаючи їжу.

Її очі були сповнені жаху і відчаю. А назустріч їй йшли дві жінки з валізками. Вона кинулась до них. «Ось, скільки собак покинутих розвелось»,- сказала одна із жінок. Вона зупинилась і довго дивилась їм услід. Згасла остання надія. Раптом хтось сильно штовхнув її ногою в живіт: «Пішла геть!» Від болю ледь рухаючись, поповзла під лавку подалі від жорстоких людей.

«Собачка, собачка, на!»- почула вона над собою і, відкривши очі, побачила Маленьку Людину, яка протягувала їй половинку пиріжка. Вона з жадністю схопила пиріжок, а Маленька Людина гладила її маленькою теплою долонькою і шепотіла: «Собачка, добрий собачка.»

Вона давно не відчувала  такої радості. Люди довго цуралися її…

«Що ти робиш! Відійди!» - закричала огрядна жінка, підбігла до дитини і шарпонула її. Маленька Людина щось говорила Великій  Тітці, яку називала Мамою, але та її не чула. Маленька Людина віддалялася.

 Вона полежала ще трохи і знову пішла до людей.  Пів пиріжка, що вона з’їла,

 було недосить, щоб нагодувати чотирьох малюків, які чекали на неї!

І завтра, і післязавтра вона знову прийде на вокзал до людей. Вона знову повірила в них, в її очах з’явилася надія: «А раптом в людському натовпі знову з’явиться Маленька Людина!»

Учитель: Якою ще повинна бути людина, щоб дотягнутися до зірок?

Учні:                           -  доброю;

- милосердною;

- співчутливою;

- небайдужою.

Учитель: Хто з нас не мріяв опинитися невидимкою серед своїх нічого не підозрюючих  побратимів? З якою насолодою слідкували ми за експериментами і пригодами Гріффіна – героя Романа  Г. Уеллса «Людина – невидимка»!

Особливо привабливою невидимість стає на війні. Можна уявити розгубленість ворога, атакованого невідомо ким.

Те, що я вам зараз розповім – не казка…

А. Ейнштейн на початку століття створив Єдину теорію поля, в якій поєднав  електромагнетизм, силу тяжіння і ядерну енергію. Але  якими б цікавими не були теоретичні відкриття, справжньої уваги заслуговують тільки наочні практичні результати.

Серію експериментів провели Військово – Морські Сили США в Філадельфійській бухті у жовтні 1943 року.

Йшла Друга світова війна. А. Ейнштейн ненавидів фашизм, мріяв його знищити і вважав, що для досягнення цієї мети підходять будь – які засоби.  

В експерименті брало участь три кораблі, обладнані електронною технікою. Два з них  створювали потужне поле, третій разом з екіпажем знаходився в цьому полі…

Описує свідок: «…Спочатку виник непроглядний зелений туман… незабаром весь корабель заповнився цим туманом і разом з екіпажем почав зникати з поля зору людей, що спостерігали за експериментом, поки, нарешті, не залишився лише слід на воді.»

Есмінець «Елдрідж» (так називався піддослідний корабель) на час експерименту з’явився у Норфолці. Це приблизно 500 км від Філадельфії.  Після відключення поля корабель несподівано повернувся до Філадельфії. Експеримент проведено вдало. Але постраждали люди, які брали участь у експерименті. Одні померли під час експерименту, другі втратили розум і незабаром померли, треті , треті просто зникли. А один матрос пішов з дому  «крізь стіну» на очах жінки та дитини, його слід так і не знайшли.

Збройні сили США зберігали результати експерименту у великому секреті. Тут до цього часу багато таємниць…Ставлення самого Ейнштейна до експерименту невідоме. Але перед смертю він спалив рукопис цієї Єдиної теорії поля…

Як ви гадаєте, чому?

Відповіді учнів:        - не хотів робити зло людям;

злякався, що теорія потрапить до поганих рук;

боявся, що її буде використано для знищення людства

Учитель: А. Ейнштейн був борцем за мир, віддавав справі миру значну частину своїх сил та коштів, розумів, що людство не дозріло до подібних теорій і могло використати їх до самознищення. Щоб досягнути до зірок треба бути творцем. Але яким?

Відповіді учнів:        - творцем доброго і світлого;

творцем на благо людства, планети;

творцем в ім’я добра

Учитель: Творцем на благо людства, всієї планети, в ім’я добра.

Щоб досягнути до зірок людина повинна бути красивою, доброю, творцем. Тобто жити за законами  Краси, Добра, Творчості.

Пропоную вам гру «Блукаюча зірка». Щоб повернути її на небо, потрібно розібрати декілька ситуацій.

1 ситуація: В касу залізничного вокзалу стояла велика черга. Було тісно, душно. Якась жіночка, просячи співчуття до своїх зморених хворих ніг, почала пояснювати черзі, що їй важко стояти, і, що, аби дозволили, то вона б взяла квіток  без черги. І ледь чутно додала, що вона ветеран війни, але, поспішаючи, нажаль, поклала посвідчення на дно великої валізи.

Як ви думаєте, якою буде реакція людей, що стоять у черзі , на прохання жінки?

                        Відповіді учнів

Учитель: В черзі піднялося обурення: «Сиділа б ти, бабуся, вдома», «Дивись, війна – та коли це було, пора і забути».

Голоси були молоді, роздратовані. «Є посвідчення – вийми й покажи!»- крикнув дюжий хлопець. Раптом з черги почувся голос: «Пропустіть мене, я з посвідченням»  Ідо віконня каси націлився молодий  високий чоловік зі світлим волоссям. В руці він тримав червону книжечку. Верхній ґудзик його піджака розстебнувся, і люди, що стояли поруч, побачили Зірку Героя.

«До якої тобі станції, мати?» - прихильно спитав він жінку.

-Як будуть поводити себе люди в черзі після того, що відбулося?

Учитель: Коли стара жінка пішла, цей чоловік повернувся на своє місце в черзі. Всі мовчали. Ніхто в цю мить не міг подивитися один одному в вічі.

І ось головне запитання: Який урок подав людям молодий чоловік? В чому краса його вчинку?

                                               Відповіді учнів

Учитель: Ви живете серед людей. Кожен ваш вчинок, кожне ваше бажання відбивається в людях. Робіть так, щоб людям, які оточують вас, було добре.

( Учитель переміщає  «блукаючу зірку» трохи далі.)

2 ситуація :

Ознайомтеся з історією Наташі, яку дівчина довірила редакції однієї з газет.

« З дитинства дуже комунікабельна, в новій школі я розгубилася: зовсім інші люди, чужі, незрозумілі. Мене зустріли холодно, навіть гірше: насміхалися, знущалися. Все моє єство боролося з тим, але що я могла зробити в «чужому» класі, зі своїми традиціями? Та мене серйозно й не сприймали: маленький, товстенький очкарик – це я! А як хотілося комусь сподобатись! Навіть зняла окуляри…

Це продовжувалось кошмарно довго…Я зовсім замкнулась. Все мені стало байдуже…І тут я зрозуміла, що друзів треба шукати самій – розкритися, показати своє «я».

Тепер я не ховала свої думки, почала відверто боротися з усім несправедливим, що мене оточувало. Спочатку мене не розуміли ( і це звичайно), потім стали дивуватися моїй сміливості…потім дивуватися перестали, а стали прислухатися до моєї думки. А я почала більше проявляти себе: сміливіше брала участь у концертах, читала вірші, співала, а найголовніше – навчилася сміливо дивитися людям в очі. Пам’ятаю, як мене здивувало, коли хтось з однокласників вигукнув: «Наталко, так у тебе ж посмішка приємна!...І очі гарні!»

- Що допомогло Наталці стати красивою? В чому краса    дівчини?

Учитель: В Гюго писав: «Ніяка зовнішня краса не може бути повною, якщо вона не оживлена внутрішньою красою. Краса душі розливається подібно до таємничого світла по тілесній красі»

 ( Учитель пересуває «блукаючу зірку»)

Сценка:

Егль стоїть з корабликом в руках. Вибігає Ассоль, тягнеться до кораблика.

Ассоль: Віддай мені, ти вже погрався. Як ти спіймав його?

Егль: Клянусь Гриммами, Езопом і Андерсеном – це щось особливе. Слухай ти, рослинка, це  твоя штука?

Ассоль: Я так бігла за нею по всьому струмку, я думала, що помру! Вона була тут?

Егль: Так, біля моїх ніг! Яхту, залишену екіпажем, було викинуто на пісок трьох вершковим валом. (Егль віддає кораблик Ассоль) Як звати тебе, крихітко?

Ассоль: Ассоль.

Егль: А я найголовніший чарівник. Тобі нічого боятися мене. Навпаки, мені хочеться поговорити з тобою щиро.

Не знаю, скільки пройде років. Ти будеш великою, Ассоль. Одного разу вранці в морській далині під сонцем блиснуть пурпурові вітрила. Сяюче громаддя пурпурових вітрил білого корабля рушить, розтинаючи хвилі, прямо до тебе. Корабель підійде у всій величі до самого берега під звуки прекрасної музики. Нарядний, в килимах, в золоті, в квітах попливе від нього швидкий човен. «Навіщо ви приїхали? Кого ви шукаєте?» - запитають люди на березі. Тоді ти побачиш хороброго гарного принца. Він буде стояти і протягувати тобі руки.

«Здраствуй, Ассоль, - скаже він, - далеко – далеко звідси я побачив тебе уві сні і приїхав, щоб забрати тебе назавжди до свого царства».

Він посадить тебе в свій човен, привезе на корабель. І ти поїдеш назавжди до величної країни, де сходить Сонце  і де зорі спустяться з небес, щоб привітати тебе з приїздом…

Ассоль: Це все мені? Може, він вже прийшов той корабель?

Егль: Ні, не так швидко. Спочатку ти виростеш, а потім… Що і казати, буде і крапка! Іди, дівчинка, і не забудь те, що я  сказав тобі. Йди Хай буде мир твоїй пухнастій голові…                 

                        ( Ассоль  уходить)

Учитель: Людина починається з дитинства. Саме в дитинстві робиться великий засів добра і зла. Сходи будуть тільки через роки. Іди, людино! Життя не казка. Воно набагато суворіше і болючіше б’є нас. Та все ж життя прекрасне.  Іди. І нехай на твоєму шляху зустрінеться свій образ Любові, Надії, Віри. Хай яскравіше палає на небі твоя зірка.

                        (Лунає пісня О. Дольського «Исполнение желаний»)

Учитель: Заплющить очі і уявіть, що вам на долоню впала зірка…(Учитель роздає зірки). Задумайте своє заповітне бажання… Збережіть ці зірки. І якщо ви будете прагнути до зірок за законами Краси, Добра і Творчості, ваші мрії  обов’язково здійсняться.

- Так якою має бути людина, щоб дотягнутися до зірок?

На це питання дав  відповідь Р. Бредбері: «Зорі твої, якщо твоя голова, розум і серце створені для зірок».

Поглянь на зорі: скільки їх

У просторі нічному,

Палає, сяє навкруги

На небі голубому.

Поглянь на зорі, серед них

Миліш за всіх – одна!

І дотягнися вдалечінь,

Візьми – вона твоя!

А я бажаю вам:

За море мрії зазирнути,

Земні сузір’я вивчаючи,

Сузір’я Пегаса осідлати,

Молочним Шляхом мандруючи.

Догнати швидко Гончих Псів

Без космічного корабля,

Піймати на сузір’ї Парусів

Сузір’я Журавля!